Храм Стрітення Господнього

Дата заснування. 1642 рік

Початок роботи.

Особливості місця

О дна з найгарніших пам’яток львівського бароко першої половини XVII століття. З площі перед храмом, розташованим на одному з львівських горбів, відкривається панорама міста. Костел збудовано за проектом Яна Баптиста Джізлені – придворного архітектора двох королів Речі Посполитої: Владислава IV і його брата Яна Казимира. Про дату зведення барокового храму (1642-1644) свідчить плита, вмурована над вхідним порталом. Золочені літери латиною розповідають про фундатора храму – батька польського короля Яна ІІІ Собєського Якуба. Тут же вміщено герби польських королівських родин Собєських і Даниловичів. Син, продовжуючи справу батька, своїм коштом закінчив і оздобив храм 1692 року. Ніші порталу оздоблені кам’яними вазами та фігурами засновників ордену кармелітів святих Йосифа і Терези роботи королівського скульптора Андрія Шванера. По скасуванні ордену кармелітів у Львові в монастирі містилася духовна семінарія латинської архідієцезії. Палац латинських архієпископів, розташований поруч із храмом, за тоталітарної влади використовували не за призначенням, його відновлення було приурочене до візиту у Львів Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 року.

Храм Стрітення Господнього. Як добратися?

м. Львів, вул. Винниченка 30

Тип оренди об'єкта

Опис Винниченко ул. 26а

Пропонована Вашій увазі квартира стандарт класу і розташована в центрі міста. З лівого боку від квартири знаходиться «Порохова вежа», навпроти житла розташований парк, перейшовши який ви вийдете до пам'ятника Федорова, а до нього прилягають вулиці Федорова, Старопігійская (впирається в вул Пл. Ринок) та Вірменська. До площі Ринок 5 хвилин ходьби пішки.

Квартира розташована на другому поверсі старовинного польського будинку. Вона має кімнату, площа якої близько 18 кв.м. в ній є розкладний диван, крісла, журнальний стіл, шафа.

До неї по одну сторону прилягає кухня з повним набором всього необхідного посуду і побутової техніки, обідній стіл і стільці, площа її 10 кв.м. а по іншу ванна кімната. Вона займає площу близько 3 кв.м. має туалет дзеркало і душову кабінку. У квартирі комфортно себе почуватимуть 2е людина.

При оренді квартири слід пам'ятати, що бронювання квартири можливе на термін від 3х діб. На одну добу квартира замовляється за фактом вашого приїзду, тільки в день поселення. На 2е доби - можна уточнювати зайнятість за добу до поселення, бажано в другій половині дня.

Прохання не забувати, що проживання або добу закінчуються в 12.00 і не залежить від часу поселення!

Розташування об'єкту на карті

Зміст

Історія і назва

• Широка за бернардинами (пол. Szeroka za bernardynami ). Є відомості, що під такою назвою не пізніше 1544 року вже існувала початкова частина вулиці. Проходила паралельно до східного (тильного) муру Бернардинського монастиря на відрізку від нинішньої пл.#160 Соборної до вул.#160 Личаківської ,
• У 1828 році згадується як Панська вища .
• 1871 року нова назва#160 — Чарнецького на честь польського полководця Стефана Чарнецького. Разом із перейменуванням, припинили своє існування і ввійшли до складу вулиці дві площі:

• Площа Архієпископська або Єпископська (пол. Arcybiskupska, Biskupska ), знаходилась перед Палацом римо-католицьких архієпископів. До неї початково належали усі будинки на парній стороні майбутньої вулиці від Палацу архієпископів (№#160 32) до нинішнього будинку НТШ (№#160 24).
• Площа вогневого пікету (пол. Plac pikety ogniowej ), що над нинішнім підземним переходом на Т-подібному перехресті із Личаківською. Назва походила від пожежного управління, що знаходилось тут.

• Радянська #160 — названа так у 1940 році за часів радянської окупації.
• У серпні 1941 року під час німецької окупації повернуто стару назву#160 — Чарнецького .
• Від листопада 1941 #160 — Дістріктштрассе. Назва пов'язана із адміністрацією Дистрикту Галичина. що розмістилась у колишньому будинку Галицького намісництва (№#160 18).
• У липні 1944 втретє повернуто назву Чарнецького .
• У грудні 1944 року вдруге отримала назву Радянська .
• 1992 року названа на честь Володимира Винниченка. українського письменника і драматурга, голови першого уряду УНР.

Опис

Вулиця розташована у межах Личаківського району Львова. Початкова ділянка до перехрестя із вулицею Личаківською. є межею Личаківського і Галицького районів. Бере початок від перехрестя із вулицею Франка і площею Соборною. завершується Т-подібним перехрестям із вулицею Кривоноса. До парної сторони примикають: вулиця Личаківська. площа Митна, вулиця Просвіти. вулиця Лисенка. До непарної#160 — вулиця Підвальна. Рух транспорту ускладнений перекритою ділянкою навпроти будинків Обласної адміністрації (№#160 18—14), котра використовується для паркування службових автомобілів. Об'їзд даної ділянки здійснюється через вулицю Підвальну. Непарна сторона вулиці забудована лише на самому початку. Це будинки №#160 1 і 3. Наступний#160 — 7-й будинок існував до 1900-х років. Нині на його місці влаштовано один із виходів підземного переходу та реконструйована частина каналу з містком до Глинянської брами Бернардинського монастиря .

У грудні 2002 року у сквері «На Валах». навпроти будинку Обласної державної адміністрації відкрито пам'ятник першому демократично обраному голові обласної ради, лідеру Народного Руху України В'ячеславу Чорноволу. Скульптор Іван Самотос. архітектор Василь Каменщик [3] .

Археологічні дослідження

Перед встановленням пам'ятника В'ячеславу Чорноволу було проведено археологічне дослідження ділянки під майбутнім фундаментом. Майже від поверхні і до глибини 6 м знайдено залишки мурованого ескарпу валу третьої міської оборонної лінії XV —XVII ст. а також сліди поселень XV —XVIII ст. Знайдено також велику кількість уламків керамічного та скляного посуду, кахлів, архітектурних деталей, німецьку монету XV —XVI ст. мідну боратинку XVII ст. крейцер 1780 року. Дослідження проведено філією підприємства «Галстар», Архітектурно-археологічною службою міста Львова, Рятівною археологічною службою України, Інститутом українознавства ім. Крип'якевича. Інститутом археології НАН України [4] .

Будівлі

№ 1. Кутовий будинок на розі площі Соборної і вулиці Винниченка. Початково збудований для Купецького товариства. 1904 року на першому поверсі відкрилась кав'ярня «Сецесія» [5]. Нині тут розташований кафе-бар «На розі». Другий поверх займає Львівська обласна бібліотека для дітей. [6] У 1892 році в ніші на другому поверсі було встановлено скульптуру Матері Божої авторства Леонарда Марконі. втрачену під час Другої світової [7]. В часи незалежності, встановлено нову скульптуру.

№ 2. Колишній будинок М.#160 Баворовського. Архітектор Еразм Герматнік [8] .

№ 3. Споруджений будівельною фірмою Зигмунта Кендзерського (1898 ), скульптурне оздоблення Броніслава Солтиса [9]. На першому поверсі з 2010 року працює ресторан «Панська чарка». Раніше у цьому ж приміщенні розміщувався ресторан «Глинянська вежа».

№ 6. Будинок в стилі функціоналізму. На першому поверсі розміщений ресторан-пивоварня «Кумпель» [10]. а також Почесне консульство Федеративної Республіки Німеччина [11]. На п'ятому поверсі розмістилась телекомпанія «НТА» [12] .

№ 7. 1817 року тут збудовано «Стражницю пожежну» у стилі класицизму, яку розібрано близько 1880 року [13]. Наступну будівлю пожежного управління зведено у 1883 —1885 роках. Архітектор Юліуш Гохберґер. Будинок одно- дво-поверховий, цегляний, нетинькований, поєднував риси романського і готичного стилів. Розібрано у 1900-х [14] [15] .

№ 8. Наріжний будинок на перехресті із вулицею Личаківською. Збудований близько 1804 -1805 року для друкарні родини Піллерів. Фасад оздоблений скульптурами на аттиках та п'ятнадцятьма рельєфами, що зображують античних богів та путті-ремісників. Усе оздоблення виконано Гартманом Вітвером і його братом Йоганом-Міхаелем [16]. 1839 року перебудована у стилі ампір архітектором Францішеком Томеком для австрійської податкової адміністрації [17]. Перший поверх частково зайнятий виходом із підземного переходу. У будинку міститься редакція комунальної газети «Ратуша» [18] .

№ 10. На першому поверсі розміщене відділення №#160 33 Приватбанку [19] .

№ 12. Перший поверх і підвал займає кав’ярня-книгарня «Кабінет» [20] .

№ 14, 16. Палац губернаторів перебудований у стилі ампір із колишнього палацу Ф.#160 Краттера, для губернатора Галичини Ф.#160 фон#160 Гауера, котрий замешкав у перебудованому палаці із 1821 року [17] [21] [22]. Нині у будинку №#160 16 знаходиться сесійна зала Львівської обласної ради. 23 вересня 2008 року обидва будинки внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації [23] .

№ 18. Будинок Львівської обласної ради. початково збудований для Галицького намісництва. тут же знаходився архів намісництва [24]. В часи Першої світової війни тут розмістився штаб 8-ї російської армії. У листопаді 1918 року тут знаходився Секретаріат закордонних справ ЗУНР [25]. З 1940 року розміщувався обласний комітет Компартії України. Будинок зведено у 1876 —1884 роках у стилі неоренесансу. Архітектори Фелікс Ксенжарський. Сильвестр Гавришкевич [26]. Скульптурне оздоблення вестибюля і сходової клітки виконав Леонард Марконі [27]. На фасаді встановлено меморіальну табличку про те, що тут у 1990 —1992 роках головою Обласної ради працював В'ячеслав Чороновіл. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації [23] .

Попередній будинок, що стояв на цьому місці#160 — палац Холоневських, був збудований у стилі класицизму у 1818 —1820 роках за проектом Фридерика Баумана. оздоблений циклом рельєфів на тему троянської війни скульптора Антона Шімзера [28]. Поруч із Палацом Холоневських у XVIII ст. був невеликий палац Коморовських, у якому містився заїзд диліжансової пошти, що утримувала комунікацію між Львовом і Віднем [25] .

№ 22. Храм Архистратига Михаїла і монастир студитів УГКЦ. Знаходиться на пагорбі, раніше званому Галюсівським [29]. Початково належав римо-католицькому орденові кармелітів босих. Будівництво почато у 1634 році. Авторство приписують Яну Покоровичу. Будівництво тривало довго. Завершено мурування склепінь аж на початку XVII ст. Вежі спроектовані Алоїзом Вондрашкою у 1835 —1849 роках завершено аж у 1906 році під час реставрації архітектором Владиславом Галицьким. Розписи виконано Джузеппе Карлом Педретті разом з учнем Бенедиктом Мазуркевичем. Частково збереглось скульптурне оздоблення XVIII ст. Антона Штиля. Головний вівтар XVII ст. ймовірно виконав Олександр Прохенкович. Збереглись залишки монастирських укріплень XVII ст. зі сторони вулиці Просвіти [30] [31] .

№ 24. Прибутковий будинок споруджений у 1837 —1838 роках. Архітектори Йоган Зальцман і Флоріан Ондерка. Збудований на частині великої ділянки, котра у XVII ст. належала родині Жолкєвських, потім#160 — Якову Собєщину (батькові Яна III Собеського ). У середині XIX ст. тут проживав архітектор Йозеф Енґель [32]. 1912 року придбаний Науковим товариством ім. Шевченка [33] [34]. На першому поверсі було розміщено бібліотеку НТШ (150 тис. томів), на другому#160 — музей етнографічної тематики, а також археологічних знахідок. У будинку містилась природознавча збірка, однак через нестачу місця не експонувалась [35]. Від 1982 року в будинку в колишньому книгосховищі бібліотеки НТШ міститься відділ українознавчої літератури Наукової бібліотеки ім. Стефаника [36]. Також у будинку розмістилась Рятівна археологічна служба, Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім.#160 М.#160 С.#160 Грушевського [37] [29]. 23 вересня 2008 року будівлю внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації [23]

№ 26. Збудований 1879 року за проектом Міхала Фехтера на замовлення власника ділянки, члена міської ради Петра Вайди. До йосифінської реформи (1784 ) на цьому місці був двір із господарськими будівлями Монастиря кармеліток босих. Після націоналізації у 1784 році, його було продано 1786 року львівському стельмахові («каретникові») Якову Велькеру. 8 лютого 1802 року маєток куплений Каспаром і Єлизаветою Захерль, пізніше успадкований їх дітьми, а у 1865 році проданий купцю Леопольдові Габерману, котрий у тому ж році провів реконструкцію двоповерхового будинку. 17 жовтня 1875 року Габерман продає будинок подружжю Петра і Гонорати Вайдів, котрі уже в наступному ж році замовляють проект реконструкції у Міхала Фехтера. Однак перший проект не був реалізований, натомість було зведено новий будинок у 1879 —1880 роках за другим проектом Фехтера. Будинок мав номер 28 до 1896 року, коли на прохання Вайди змінений магістратом на №#160 26. 5 серпня 1898 року будинок продано Науковому товариству ім. Шевченка (договір купівлі-продажу підписаний особисто К.#160 Левицьким і Є.#160 Озаркевичем. Товариство перенесло сюди свою бібліотеку, котра проіснувала тут до 1907 року. У 1912 році проведено реконструкцію під керівництвом архітекторів Володимира Підгородецького та Івана Левинського і влаштовано друкарню і палітурню товариства. Решта будинку винаймалась як житло орендарями [38] [29] [35]. 1981 року фасаді встановлено пам'ятну дошку Іванові Франкові. Скульптор Теодозія Бриж. архітектор Л.#160 Романюк [39] .

№ 28. Збудований 1880 року у стилі французького неоренесансу. Архітектор Міхал Фехтер [40]. Автор скульптур на фасаді#160 — Леонард Марконі [27] .

№ 30. Церква Стрітення Господнього. Колишній Костел Стрітення і монастир кармеліток босих. Проект виготовлено архітектором Джованні Баттистою Джизлені у 1642 році. За зразок послужив храм Санта Сусана в Римі. архітектором якої був Карло Мадерно. Будівництво велось із 1644 по 1680-ті роки. Храм однонефний хрещатий (з трансептом ). Над трансептом розміщено невеликий купол, завершений сигнатуркою. З двох боків від порталу у нішах стоять вази, на другому ярусі#160 — скульптури св. Йосифа і св. Терези (автор Стефан Шванер) [41]. У радянські часи реставровано (1976 ) і храм використовувався Будинком якості, метрології та стандартизації (нині це Науково-дослідний інститут «Система» неподалік на вул. Кривоноса. 4). Нині належить греко-католицькій громаді. У монастирі розмістився Прикарпатський інститут МАУП ім. М. Грушевського [42] .

№ 32. Палац латинських архієпископів. Збудований у 1842 —1844 роках у стилі бідермаєру Йоганом Зальцманом на кошти архієпископа Франца Піштека. На аттику було розміщено п'ять скульптур, що зображували католицьких святих. Ймовірно авторства віденського скульптора Йозефа Клебера. Скульптури усунуто під час перебудови 1866 року [43]. Реставрований у 1886 році. 1939 року відібраний у римо-католицької курії, після чого тут було розміщено радянську військову частину. Інтер'єр було знищено, зроблено переобладнання приміщень, вивезено усі меблі. 1941 року німецька адміністрація повернула палац Римо-католицькій церкві [44]. Від 1972 року у будинку містився науково-дослідний інститут «Система» [17] [45] [46]. У 2001 Кабінет Міністрів України постановив передати будинок курії Львівської архідієцезії римо-католицької церкви до 1 січня 2005 року [47] .

Источники: http://stezhkamu.com/places/115_khram_stritennja_hospodnoho_, http://www.rent.lviv.ua/ua/apartments/search/1-1-%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B5-%D0%BA%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%8B/11-%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%BE%D0%B2-%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%B0-%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-26%D0%B0.html, http://library.kiwix.org/wikipedia_uk_all/A/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F%20%D0%92%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0%20(%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2).html