Вулиця Богдана Хмельницького

Опис:

На першому плані перервана огорожею вулиця Богдана Хмельницького. Ліворуч будинок №73, за ним - № 1 вулиці Гайдамацької праворуч - №42. На фоні церква Св. Параскеви П'ятниці.

5 травня 1880 р. у Львові розпочався регулярний рух кінного трамваю. В результаті конкурсу на концесію вона була надана Трієстинському трамвайному товариству – Societa Triestina Tramway, Filiale: Lemberger Tramway. Основна лінія сполучала вокзал та площу Митну близько палацу губернатора через вул. Городоцьку, Карла Людвіка (пр. Свободи) та пл. Галицьку.

Відразу було споруджено відгалуження від пл. Голуховських (пл. Торгова) через пл. Краківську, вулицею Б. Хмельницького. Перетнувши залізничну колію Львів - Підзамче, кінний трамвай їхав до вокзалу Підзамче. а потім – до Жовківської рогатки. Оскільки навіть в ті часи перетин залізничної колії був небажаним, місто виставило Трієстинському товариству умову – прокласти для трамваю об'їзну лінію. Від церкви Св. Миколая на вул. Жовківській (вул. Б. Хмельницького) трамвай повинен був їхати вулицею Замарстинівською, проїжджати під залізничним мостом, вздовж залізничного насипу, вулицею Об'язд (Л. Долинського) і далі по вул. Жовківській. Це майже сучасна траса маршруту №6. Через стислі строки угоди цей шлях не було відразу прокладено і рух почався 16 березня 1881 р. з проїздом трамваю через залізницю – під час проходження поїзду перед вагонами конки опускався шлагбаум.

В середині грудня 1908 р. конку змінив електричний трамвай, його вагони пустили вулицями Жовківською-Замарстинівською-Бальоновою-Жовківською до Жовківської рогатки і далі – вулицями Волинською та Нової різні (вул. Промислова) до нової різні – м'ясокомбінату. Разом з тим було закрито рух конки, але шлагбаум, потім огорожа, так і залишилися, вона існує досі.

Вулиця Богдана Хмельницького (Львів)

Вулиця Хмельницького і вид на Високий замок

Вулиця Богдана Хмельницького - одна з найстаріших вулиць Львова ( Україна ), відома з XIII століття. важлива транспортна магістраль. Проходить через такі львівські місцевості як Підзамче. Замарстинов і Збоїща і закінчується на виїзді з міста.

1. Назви

В XIII столітті називалася Волинським шляхом, так як вона пов'язувала Львів з Волинню. В кінці XVIII століття вулиця стала називатися Жовківської, оскільки за містом вона переходила у шлях, який пролягав до Жовкві. В 1936 її перейменували на вулицю С.Жолкевського . на честь польського полководця XVII століття. засновника Жовкви. Сучасна назва було дано в грудні 1944.

2. Історія

Вулиця Б.Хмельницького з давніх пір була промисловим районом Львова. Ще в правління засновника міста Данила Галицького на ній жило чимало ремісників. У середньовічному Львові вона входила до складу Краківського передмістя, населеного переважно біднотою, і з тих пір соціальний склад населення мало змінився. У цьому районі в середньовіччі жило значна кількість вірмен. а пізніше євреїв. Більшість підприємств знаходилось саме в північній частині міста, і лише в радянський час промислові підприємства стали будуватися також в інших частинах міста.

Вид її значно змінився вже в радянський час: заасфальтована проїзна частина, збудовані нові будівлі. Через вулицю здійснюється зв'язок з Волинню і Києвом. На даний період вулиця є частиною Північного промислового району міста.

На вулиці Хмельницького у Львові знайшли труп чоловіка

Телеканал ZIK

ТРК Львів: будні
• 04:00 - 06:00
• 12:00 - 14:00
• 21:00 - 24:00

ТРК Львів: Вихідні та святкові
• 02:00 - 06:00
• 21:00 - 24:00

Цілодобово
• У мережі кабельного телебачення України.

  За зміст рекламної інформації відповідальність несе рекламодавець.

  Інформація «ЗІКу» є інтелектуальною власністю ТОВ «Західна інформаційна корпорація». За повного чи часткового використання текстів та зображень чи за будь-якого іншого поширення інформації «ЗІКу» гіперпосилання на сайт «Західної інформаційної корпорації» – www.zik.ua – є обов'язковим.

  «Львів стародавній»

  Понедельник, 31 Мая 2010 г. 01:25 + в цитатник

  На перетині вулиці Гонти і площі Осмомисла, там де починається вулиця Богдана Хмельницького, на невеликому узвишші стоїть костел Марії Сніжної (вулиця Сніжна, 1), до якого піднімаємося кам яними сходами. Цей храм заснували німці-колоністи, які оселилися у Львові ще за часів короля Данила і князя Лева у XIII столітті. До того часу, поки не збудували Катедральний костел у новому середмісті, костел Марії Сніжної був парафіяльним. У 1888-1892 роках храм капітально реконструював львівський архітектор Юліан Захаревич у неороманському стилі, який мав би нагадувати риси давньої будівлі. Дуже цікавим є будиночок органіста з XVIII століття, прибудований до храму з лівого боку. До 1962 року перед костелом стояла фігура Матері Божої авторства славетного скульптора Іоанна Пінзеля, яка була знищена радянською владою. Всередині храму можна оглянути фрески Едварда Лєпшого з 1893 року. Від початку 90-х років минулого століття храмом, який до цього часу слугував тоталітарній владі як склад, а згодом як музей фотомистецтва, почали опікуватися отці-редемптористи. Зараз тут церква Матері Божої Неустанної Помочі УГКЦ.

  Піднявшись надзвичайно гарною вуличкою Сніжною трохи догори, виходимо до в їзної брами костелу і монастиря Бенедиктинок на вулиці Вічевій № 2 (нині греко-католицький храм Усіх Святих Святопокровського монастиря), збудованого у кінці XVI століття. Монастирський комплекс під Замковою горою нагадує укріплену фортецю. Монастир Бенедиктинок започаткували три сестри–черниці, доньки багатого шляхтича Адама Сапоровського. Костел будував наприкінці XVI століття славетний львівський архітектор італієць Павло Римлянин у стилі пізнього ренесансу. На початку XVII століття розбудовується монастир, відділений від світського життя товстими стінами. З потужних укріплень залишилася значна частина мурів. Стіни костелу підпирають могутні кам яні контрфорси. Верхній ярус вежі прикрашений різьбленням і завершується чудовим аттиком. Чистота стильових форм вежі ставлять її в перший ряд найкращих пам яток ренесансу у Львові. Арки галереї мають білокам яне обрамлення, над ними ніші зі скульптурами. Зі старовинної Вічевої площі ви пройдете через стрункі, з барочним завершенням, ворота. За ними широке подвір я з костелом і монастирськими будівлями. Спочатку все тут вражає настороженим оборонним настроєм, але водночас риси монастиря-фортеці дивним чином поєднані з архітектурною гармонією, співрозмірністю, затишком, спокоєм і оптимізмом. Від часу української незалежності у монастирі відновилася чернеча діяльність сестер-студиток, які займаються мистецькими справами (ткацтвом, вишиванням, писанкарством). У монастирі працює дуже популярна серед львівської молоді та дітей школа Святої Софії. Учні школи вже декілька років на Паску малюють писанки і продають їх на благочинному аукціоні, аби зібрати гроші на відновлення фігури Божої Матері на аттику костелу, яку невідомий грішник у 1947 році зруйнував, відірвавши голову скульптури у золотій короні.

  Виходячи з воріт храму, звертаємо праворуч і вулицею Чорноморською виходимо на площу Старий Ринок, де ближче до початку вулиці Ужгородської опиняємось перед невеличким гарним храмом Івана Хрестителя (площа Старий Ринок, 3 – вулиця Ужгородська, 1). Храм було збудовано у 50-х роках XIII століття галицько-волинським князем Левом для дружини Констанції, доньки угорського короля Бели IV, яка сумувала за своєю батьківщиною і римо-католицькою релігією. За легендою, Констанція була похована у крипті цього храму. Будівля не збереглася до наших часів і була перебудована архітектором Юліаном Захаревичем у 1886 році в неороманському стилі, хоча деякі старовинні елементи збереглися. Фрагменти стінопису в інтер єрі походять зі XVII століття. 1989 року в будівлі відкрили Музей давніх пам яток, але тут також проводять Літургії.

  З площі Старий Ринок вулицею Пильникарською виходимо до найдавнішої споруди Львова, зразка давньоукраїнської архітектури XIII століття православної церкви Святого Миколая (вулиця Богдана Хмельницького, 28а). Князь Лев грамотою 1292 року надав церкві право довічного володіння землею і вважається, що цей храм був надвірною церквою галицько-волинських князів і їх родинною усипальницею. Грубі стіни вимурувані з тесаних білокам яних блоків, над якими здіймаються бані з ліхтарями. Церкву спорудили з урахуванням вимог візантійського зодчества: в плані будівля творить хрест з напівкруглою апсидою. Згідно з православним обрядом невідомий архітектор надав їй плану грецького рівнораменного хреста і цим вона схожа до православних храмів південних країн. Церкві протягом її багатовікової історії дошкуляли численні пожежі, повені, пошесті, навали іноземних завойовників. Часто храм горів і грабувався, однак тут все ж збереглися священні реліквії. Перебуваючи у Львові антіохійський патріарх Йоаким благословив храм часткою мощів святого Миколая. А ще до святинь, що ними донині пишається церква, належить ікона святого Миколая Чудотворця, на якій він зображений у ризах візантійського взірця на золоченому тлі. З колишньої церкви Святого Теодора, що стояла неподалік, збереглася ікона святого Теодора Тиронського як пам ять про українські храми, знищені австрійською владою наприкінці XVIII століття. Фрески головного фасаду виконав у 20-х роках минулого століття український митець Петро Холодний-Старший.

  Від церкви Святого Миколая прямуємо вулицею Богдана Хмельницького і невдовзі виходимо до греко-католицької церкви і василіанського монастиря Святого Онуфрія (вулиця Богдана Хмельницького, 36) – пам ятки XVI-XIX століть, яка займає визначне місце в українській історії та культурі. Монастир Святого Онуфрія належить до найстаріших святинь міста, він існував ще у XIII столітті за часів князя Лева. Згідно з легендою в монастирі зберігався образ Матері Божої, намальований євангелістом Лукою на кипарисовій дошці. Імператор Костянтин переніс образ до своєї столиці, а з Константинополя він разом з візантійською царівною Анною потрапив до Києва. Через триста років ікона дісталася князеві Леву, котрий передав і її до монастиря василіан. У кінці XIV століття образ потрапив до польської Ченстохови і прославився там дивами. Сьогодні давній княжий образ Матері Божої Ченстоховської цінується як найбільша святиня Польщі. Монастир княжих часів до нашого часу не зберігся. У середині XVI століття розпочалося будівництво мурованої церкви на кошти князя Костянтина Острозького, найпотужнішого культурного мецената України. У цьому монастирі 1573 року знайшов прихисток Іван Федоров – друкар книг перед тим небачених . Наступного року він надрукував першу а Україні книгу Апостол у друкарні, яка до 1615 року містилася у монастирі. Біля монастиря на цвинтарі, що існував ще з княжих часів, 1583 року поховали українського першодрукаря. Прикрасою монастирського храму був іконостас, створений у XVIII столітті видатним художником Лукою Долинським, на початку XX століття іконостас був заставлений новими іконами пензля Сосенка.

  Від монастиря прямуємо далі вулицею Богдана Хмельницького до підземного переходу, яким виходимо на вулицю Долинського і за сотню метрів опиняємось на розі вулиць Богдана Хмельницького і Гайдамацької біля православної Церкви Святої Параскеви П ятниці (XVII століття) (вулиця Б. Хмельницького, 77) – архітектурної пам ятки давнього Львова, у якій поєднуються стилі українського, молдавського та західноєвропейського зодчества. Церква Параскеви – одна з найстаріших у Львові і була збудована ще за княжих часів. Нинішнього вигляду святиня набула у середині XVII століття, коли її відбудували на кошти союзника і свата гетьмана Богдана Хмельницького молдавського господаря Василя Лупула. Ім я фундатора увіковічене вмуруванням у стіну храму пам ятної таблиці з гербом молдавських правителів: сонця, місяця і корони над головою буйвола. Церква до сьогодні зберегла свій первісний вигляд храму-твердині. Збудована у нижній частині з ламаного каменю, вона нагадує міцний бастіон з високою сторожовою вежею. Розміщення церкви далеко поза мурами міста зумовило її оборонний характер, який виявився у стінах товщиною майже у два метри і бійницях верхнього ярусу вежі. У стильових особливостях храму перегукуються готика і бароко. Щипець східного фасаду храму нагадує готичне завершення більшості давніх львівських костелів, жоден з яких не зберігся до наших часів. Прямокутні ніші з боків асоціюються з волоськими і буковинськими церквами, а в головному фасаді храму легко впізнати елементи барочного архітектурного стилю. Церква Параскеви має добре збережений інтер єр. В ньому є найвизначніша пам ятка давньоукраїнського мистецтва – іконостас, створений талановитими львівськими майстрами початку XVII століття. Шість рядів ікон, об єднаних ажурною дерев яною різьбою, свідчать про надзвичайну майстерність тогочасних малярів та різьбярів.

  Статті про Львів

  Військо Богдана Хмельницького під мурами Львова

  Ярослав Ісаєвич

  Визвольну війну українського народу в середині XVII ст. очолену гетьманом Богданом Хмельницьким, сучасники називали революцією. Це був справді всенародній зрив, який спричинило загальне незадоволення українського народу своєю долею в Речі Посполитій. Не тільки селяни, а й українські шляхтичі, особливо дрібні та середні, були обурені всевладдям магнатів, наступом на маєтки, захопленням земель. Вільне козацтво боролося за свої права, статус вільних лицарів. Соціальні конфлікти поєднувалися з національно-релігійними. Недаремно гетьман Хмельницький говорив, що має на меті вибити свій народ з лядської неволі . З часу сформування на визволених землях української адміністрації й утворення козацької держави боротьба набрала характеру українсько-польської війни, хоч, крім національних, важливими залишались (особливо на першому етапі) соціальні мотиви.

  Українське військо на чолі з Богданом Хмельницьким здобуло блискучі перемоги над польсько-шляхетською армією під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 p.), Корсунем (16 травня). Грім переможних козацьких гармат став сигналом до масових виступів усіх регіонів України проти гнобителів. Шляхта була змушена визнати в ухвалах своїх сеймиків, що їй доводиться боятися не лише військ Хмельницького, але й своїх власних підданих . 4 червня на військовій раді шляхтичів і львівського патриціату було ухвалено зміцнити укріплення міста і для варти на мурах і в брамах використовувати тільки найманих жовнірів, а не мешканців міста.

  Битва під Пилявцями, що відбулася 23-24 травня 1648 р. закінчилася повною поразкою польсько-шляхетського війська. Шляхетська армія, яка ще кілька днів тому була впевнена у своїй перемозі, втікала з винятковою на ті часи швидкістю: відстань майже 300 км з-під Пилявців до Львова втікачі подолали за півтори доби. 26 вересня вранці пилявчики з'явилися у Львові. Через два дні на військовій раді було обрано гетьманом Ярему Вишневецького, який обіцяв налагодити оборону міста, але незабаром сам таємно втік до Замостя. Під час ради було схоплено і страчено на місці козацького розвідника.

  6 жовтня під Львовом з'явилися передові загони, а 9 жовтня до міста наблизилися головні сили селянсько-козацького війська. Від 9 до 23 жовтня 1648 р. штаб-квартира Богдана Хмельницького була на Личаківському передмісті. Полк, яким командував най хоробрі -ший з полковників Б. Хмельницького Максим Кривоніс, зупинився на Тарнавці (район сучасних вулиць Богдана Хмельницького і Волинської), полк Павла Головацького стояв на горі Калічій (Цитадельній).

  Загони татар, які тоді залишалися ще союзниками українців, отаборилися на полях поблизу приміських сіл Скнилова, Рясної і Зимної Води 1 .

  Більшість українського населення радо вітало появу селян і козаків. Люди переходили на їхній бік, надавали всіляку допомогу. Так, маляр-українець, який добре знав місцевість, показав козакам найвдаліший шлях для наступу на укріплення кармелітського монастиря - через будинки схизматицьких міщан.

  10 жовтня здобуто ключові позиції зовнішнього поясу міських фортифікацій -укріплені костьоли Лазаря, кармелітів, Марії Маґдалини. 14-16 жовтня полк Максима Кривоноса стрімким штурмом узяв фортецю Високий Замок. При цьому допомогли й передміщани, які показали військові Кривоноса підступи до замку. Здобуття замку, з якого контролювалося місто, вирішило долю Львова.

  Втім, міська верхівка ще перед штурмом Високого Замку зрозуміла безнадійність свого становища і розпочала переговори з Богданом Хмельницьким про сплату контрибуції. Контрибуція (близько півмільйона золотих) призначалася для сплати татарам і була зібрана з заможних міщан, яким міська влада пообіцяла, що Річ Посполита компенсує втрати.

  З-під Львова Богдан Хмельницький розіслав свої полки в навколишні міста. Разом з місцевими повстанцями вони визволили майже всю Галичину. Перебуваючи під Львовом, гетьман вів також дипломатичні переговори з послами від князя Трансільванії. 26 жовтня Хмельницький рушив далі на захід, дійшовши до Замостя, звідкіля до Вісли лишалося не більше як 100 км. Після відходу основного війська Богдана Хмельницького з Галичини разом з ним пішло на схід багато селян і міщан із західноукраїнських земель, у тому зі Львова. На тій частині України, яка залишилася під владою козаків, сформувалась українська держава, очолена гетьманом і генеральною старшиною.

  Нова хвиля визвольної боротьби на західноукраїнських землях піднялася під час Зборівської і Збаразької битв 1649р. а також у 1651 р. Поразки під Берестечком 1651 року і під Батогом 1653 року, спричинені великою мірою переходом кримських татар на сторону поляків, змусили Богдана Хмельницького шукати союзника в особі російського царя. Це було одним з основних мотивів Переяславського трактату, за яким Україна приймала протекторат царя, однак залишалася окремим державним організмом з правом мати свою власну адміністрацію, фінанси, правний устрій, підтримувати дипломатичні зносини з іншими державами. Укладення союзу дало змогу Хмельницькому рушити в новий похід на західноукраїнські землі, в напрямі їх головного міста Львова. Російською армією, що взяла участь у кампанії, командував боярин В. В. Бутурлін. Об'єднане військо 25 вересня 1655 р. підійшло до Львова. Українські козацькі полки зупинилися зі сходу, півдня і південного заходу. Табір російських полків розташувався на захід і північ від центру міста. Ставка Хмельницького до 8 листопада 1655 р. містилася поблизу церкви Юра. Трохи раніше на захід від Львова отаборилося польське військо на чолі з коронним гетьманом С. Потоцьким. Проте Хмельницький і Бутурлін вирішили випередити супротивника. Козацькі частини на чолі з миргородським полковником Григорієм Лісницьким і російські загони під керівництвом князя Григорія Ромодановського 29 червня здобули Городок, а наступного дня повністю розгромили польсько-шляхетське військо. Перемога під Городком забезпечила вільне маневрування визвольних військ у Галичині. Визволено Яворів, Немирів, Любачів та інші міста.

  

  Недблович (Недбалович) К. Облога Львова козаками і татарами

  Послам польського короля гетьман заявив, що погодиться на перемир'я, якщо Польща відмовиться назавжди від українських земель, які входили колись до Київської держави. Хай відступлять козакам всю Русь по Володимир, Львів, Ярослав, Перемишль і формально оголосять їх вільними , - говорив Хмельницький 2. Проте план визволення західноукраїнських земель не вдалося тоді здійснити. Кримський хан, наляканий зміцненням України, напав на Поділля. У зв'язку з небезпекою татарського удару з тилу російсько-української армії довелося вирушити в похід, щоб відбити напад татар.

  166 і р. внаслідок несприятливих внутрішніх і міжнародних обставин (допомога Криму Речі Посполитій, підписання в 1660 р. Олівського миру Швеції з Польщею, нестійкість частини козацької верхівки) Польщі вдалося захопити всю Правобережну Україну (без Києва). За Андрусівським перемир'ям 1667 p. Польща і Росія домовилися про поділ між собою України - кордон встановлено вздовж Дніпра. Деякі львів'яни переселилися в ті роки до Української козацької держави. Так, член львівського Успенського братства Яній Мазаракій переїхав на службу до Богдана Хмельницького, його син Дем'ян служив у козацькому війську значковим товаришем, а дочка Ганна вийшла заміж за лубенського полковника Василя Свічку. Переселенці зі Львова та Львівщини селилися також на Слобідській Україні.

  Пам'ять про те, що могутня армія Богдана Хмельницького двічі стояла під мурами Львова, що майже вся Галичина була визволена козацьким військом, довго зберігалася серед місцевих українців. Коли ж про це почали забувати, то діячі українського національного відродження нагадували народові про минуле як в літературних творах, так і в науково-популярних історичних працях. Досить згадати вірш Маркіяна Шашкевича Хмельницького обступлення Львова , щоб зрозуміти, як у ті часи, коли могло вже видаватися, що пануванню іноземців не буде краю, згадка про героїчну добу Хмельниччини піднімала людей на дусі, додавала їм віри у свої сили.

  . А у Львові рано всі дзвони заграли,

  А високі ворота остіжом упали.

  Як гетьман Хмельницький шаблею звив.

  Тай Львів ся поклонив .

  Хоч Галичина не увійшла до козацької держави, все ж похід української армії під мури Львова став однією з тих подій, на яких виховувалися цілі покоління українців.

  Література

  1 Грабовецький В. В. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 pp. - Київ, 1972. - С 68-69.

  Источники: http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1034, http://znaimo.com.ua/%D0%92%D1%83%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_(%D0%9B%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2), http://zik.ua/tv/video/20363/, http://www.liveinternet.ru/users/seleonov/post127429272/, http://map.lviv.ua/statti/isaevych4.html