ІСТОРІЯ ТЕАТРУ

#8212 Народження театру. 1917-1921

Історія мистецьких подій, як і будь-яке художнє явище, невіддільне від тих суспільно-політичних реалій, в яких вони відбуваються. В першу чергу це стосується такого широкопластового духовного вияву як театр.

У перші дні становлення молодої незалежної держави в 1917 році Україну та її столицю Київ залив справжній вибух національної художньої активності, в якому домінуючою була нова театральна заява.

У рамках цих подій при Троїцькому народному домі в Києві зорганізовується Комітет українського національного театру, який згодом був трансформований у державну структуру, яку очолив драматург і політичний діяч В.Винниченко.

Стараннями Комітету УТН у серпні того ж року був створений перший державний театр України #8212 Український національний театр, що об'єднав акторів мандрівних труп І.Мар'яненка, Т.Колісниченка, І.Сагатовського. Новоутворений осередок складали митці найвищого рівня. З-поміж них актори Л.Ліщинська, Г.Борисоглібська, К.Лучицька, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, режисери М.Вороний, Г.Гаєвський, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, музиканти О.Кошиць, В.Верховинець, художники М.Бойчук, В.Кричевський.

16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п'єсою В.Винниченка Пригвождені . Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.

Державний народний театр продовжував традиційну лінію Українського національного театру. В склад трупи входять провідні українські митці #8212 М.Заньковецька, В.Любарт, О.Полянська, Г.Маринич, Б.Романицький, а також талановита молодь. У такому вигляді ДНТ під фаховим керівництвом П.Саксаганського працював до 1922 року.

#8212 Театр у мандрах. 1922-1931

Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов'язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім.М.Заньковецької.

Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати на довготривалі гастролі по містах України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Взагалі за вісім років цього мандрівного періоду актори театру відвідали близько ста об'єктів і представили велику кількість вистав, виступів, лекцій і т.д.

У репертуарній афіші були Гайдамаки Т.Шевченко, Лихоліття Г.Хоткевича, Чорна рада С.Черкасенка, Розбійники Ф.Шиллера, Ревізор М.Гоголя, Тартюф Ж.Б.Мольєра, 97 М.Куліша, Отелло В.Шекспіра, Мірандоліна К.Гольдоні, Примари Г.Ібсена, Мазепа Ю.Соловацького, Р.У.Р. К.Чапека тощо.

У творчому колективі яскраво проявили свій талант режисери Б.Романицький, О.Корольчук, П.Саксаганський, І.Богаченко, О.Загаров, Л.Курбас, Д.Козачковський, Т.Лучко, М.Донець, І.Крига, художники І.Бурячок, П.Погрібний, І.Таран, А.Резніков, М.Санніков, І.Жилаєв, Г.Орлов, К.Панадіані, І.Богданович.

Не дивлячись на складний і драматичний період 1920-30-х років, коли театральне мистецтво перебувало під пресом жорстокого ідеологічного контролю, митцям вдавалось творити речі справжнього мистецтва, що викликало як прихильні відгуки критиків, так і наступну зміну статусу театру.

#8212 Запорізький період. Військові лихоліття. 1922-1931

З 1931 року театр ім. М.Заньковецької набуває державний статус, отримуючи стаціонарну прописку в Запоріжжі. Саме тут концентрувалась прогресивна тогочасна науково-технічна думка в будові Дніпрогесу та всезагальній індустріалізації. Зрозуміло, що і на театральний репертуар був накладений відповідний відбиток. Тому-то одними із перших вистав стали п'єса Г.Кобеця Гута та Комуни в степах М.Куліша, де піднімались властиво соціалістичні проблеми.

Поступово цей ейфорійно-комуністичний напрям вдалось дещо стишити, і глядачі з приємністю відвідували Доходне місце О.Островського, Весілля Кречинського О.Сухово-Кобиліна, Марусю Чурай І.Микитенка, а також відновлені постановки Мартин Боруля І.Карпенка-Карого, Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці М.Старицького, Наталка-Полтавка І.Котляревського.

Взагалі запорізький період відзначився рядом визначних здобутків при постановці творів світової та національної класики. Завдяки натхненній і самовідданій праці у золоту спадщину української культури ввійшли драматичні твори І.Кочерги, І.Микитенка, О.Левади тощо. В процесі роботи підтверджували чи здобули визнання актори Б.Романицький, В.Любарт, В.Яременко, В.Данченко, В.Полінська, режисери І.Богаченко, В.Харченко, композитор О.Радченко, художники Ф.Нірод, Ю.Стефанчук.

Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. В силу цієї ситуації колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір. Тут в стародавньому місті Тобольську було поновлено професійну діяльність. Не дивлячись на відповідну військово-ідеологічну спрямованість вистав того часу, група однодумців з успіхом поновила окремі вистави українського національного репертуару, які демонструвалися в містах і містечках регіону, збираючи числену і вдячну аудиторію.

В середині 1943 року колектив у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. Окрім того на базі театру створюються театрально-концертні бригади, що обслуговують армійські підрозділи, лікарні.

В цих воєнних умовах вдалося зберегти практично весь основний кістяк театру, перед яким вже з 1944 року розпочиналась нова історія.

#8212 Львівський період. 1922-1931

Несподіваний поворот у долі театру ім.М.Заньковецької приніс 1944 рік. Урядовим рішенням колектив було переведено на постійну працю у древній Львів.

60-ті роки театр поповнили талановиті актори В.Сумський, Г.Опанасенко, Б.Кох, Б.Антків, О.Гринько, В.Глухий, Л.Кадирова, Б.Ступка, С.Максимчук, В.Розстальний, Г.Плохотнюк, А.Корнієнко, Б.Козак, В.Коваленко, Ю.Брилинський, було запрошено до театру подружжя Ф.Стригуна та Т.Литвиненко.

70-ті роки були позначені талановитим керівництвом С.Данченка, в трупу влилися свіжі сили. П.Бенюк, Є.Федорченко, Г.Шумейко, А.Хостікоєв склали молоду парость заньківчан.

В 1972 році театру було присвоєно звання академічного .

В кінці 70-х трупу поповнили молоді актори: О.Бонковська, О.Гуменецька, Д.Зелізна, Г.Давидова, Л.Лев, В.Сікорський, Я.Юхницький, В.Яковенко, Л.Боровська, І.Бернацький, Л.Нікончук, Т.Бобеляк.

80-ті роки для заньківчан були важкі, але вистави режисерів А.Бабенко та А.Кравчука тримали високий рівень майстерності.

У 1987 році колектив заньківчан очолив Ф.Стригун. Хвиля піднесення національної свідомості вимагала не лише нового репертуару, але й нових відкритих форм розмови з глядачем. Заньківчани стають трибуною громадської думки, резонатором суспільних проблем, повертаючи в репертуар твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою.

#8212 Театр у незалежній Україні. 1991-2002

Становлення, чи правдивіше відновлення незалежності Української держави, що прийшло в 1991 році, відбулося вибухово. Ейфорія та розгубленість ішли поруч. Хвиля піднесення національної культури вимагала не лише нових нетрадиційних виразів, але і адекватної реакції публіки.

В цей непростий, перехідний період керівництво театру ім.М.Заньковецької вибрало можливо одне з найкращих рішень. Воно відкрило свої серця і двері для різних груп та об'єднаннь, розгорнуло широкоформатну панораму формо виражень (вечори, лекції, акції), дозволило найрадикальніші експерименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва.

Не вдаючись в деталі зауважимо, що театр попри зрозуміло професійно-фахову роботу став трибуною громадської думки, рупором нових ідей і заяв.

Вистави останнього десятиліття підняли творчий і мистецький рівень заньківчан: Гайдамаки за Т.Шевченком, Безталанна І.Карпенка-Карого, Маруся Чурай Л.Костенко, Павло Полуботок К.Буревія, Ой, радуйся, земле. (вертеп), Народний Малахій М.Куліша, Ісус, Син Бога Живого В.Босовича, Ромео і Джульєтта та Гамлет В.Шекспіра, Шаріка і Гуцулка Ксеня Я.Барнича, Наталка-Полтавка І.Котляревського, Дядя Ваня А.Чехова, Ідіот Ф.Достоєвського, трилогія Мазепа Б.Лепкого (інсценізація Б.Антківа), Андрей В.Герасимчука, Пролітаючи над гніздом зозулі Д.Васермана, У неділю рано зілля копала О.Кобилянської, Коханий нелюб Я.Стельмаха, Неаполь #8212 місто попелюшок Н.Ковалик, Мадам Боварі Г.Флобера, Криваве весілля Г.Лорки, УБН Г.Тельнюк.

Неоднозначна реакція критики і публіки на ці речі є яскравим виявом демократії і свободи, що панує в творчих майстернях львівської Мельпомени.

Хвиля піднесення приводить до театру таких акторів, як Я.Мука, С.Глова, Р.Біль, Н.Лань, І.Швайківська, Т.Жирко, О.Гарда, І.Гаврилів, Р.Мервінський, О.Кузьменко, М.Максименко, В.Щербань, Л.Остринська, О.Самолюк, Н.Лісова, О.Огородник, О.Сікиринський, Я.Кіргач, Н.Шепетюк.

За минулі роки розширився гастрольний діапазон театру: Великобританія, Канада, США, Польща, Словаччина.

В січні 2002 року уряд України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Це сприяло творчому росту театру, активному мистецькому життю цього неповторного театрального колективу. Створення при Львівському Національному університеті імені Івана Франка факультету культури і мистецтв який очолив заньківчанин народний артист України академік Богдан Козак, сприяло приходу до театру цікавої творчої молоді, яка вже під час навчання сповідує істинно заньківчанські творчі принципи. Мирослава Солук, Мар’яна Кучма, Наталя Боймук, Юрій Хвостенко, Богдан Ревкевич, Андрій Сніцрачук, Назар Московець, Світлана Мелеш, Андрій Войтюк творять нове покоління за яким творче майбутнє театру.

Художній керівник театру #8212 народний артист України,

лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка Федір Стригун

Головний художник театру #8212 народний художник України,

лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка Мирон Кипріян

Генеральний директор театру #8212 заслужений діяч мистецтв України Андрій Мацяк

Кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник інституту

Національний академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької

Особливості місця

Львів отримав першокласну театральну споруду із залом на 1460 місць, тоді це був третій за кількістю місць театр у Європі після знаменитого міланського Ла Скала (3000 місць) та Дрезденського придворного театра (2000 місць). У 1902 р. було перебудовано приміщення для розташування філармонії, 1908 р. тут функціонував один з перших львівських кінотеатрів Уранія . Тільки в 1940 р. в будинку знов почав діяти театр.Зальцман застосував оригінальні рішення для акустичної та оптичної побудови зали для глядачів. В облаштуванні підковоподібного амфітеатру він використав французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка в лоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й вигідно продемонструвати себе іншим глядачам. Для тих, хто бажав затриматись у Львові на довший час, театр міг запропонувати крамниці, пекарню, кондитерську, кімнати для хворих і навіть власний комфортабельний готель, де, окрім розкішних кімнат, облаштували їдальню та ігрові кімнати. З часом у приміщеннях, що оточували амфітеатр, з’являться ще й ресторан та кінотеатр «Лев».

На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру. Не забули і про вентиляцію. Добре продумано засоби протипожежної безпеки. Функціональність допоміжних приміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до часу, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До численних приміщень будівничі додали й стайню, розраховану на 36 коней.

Деякі із застосованих архітектурних нововведень мають унікальний характер. Наприклад, купол над амфітеатром зали для глядачів. Виготовлення цієї складної конструкції з дерева та соломи приписують майстрові Михайлові Бублову на прізвище Керсак з Дуб’я. Вже в 40-х рр. ХХ ст. її посилили металевими елементами. До початку Другої світової війни вишуканості залу додавала люстра віденської фабрики «Демуза».

Але при виконанні будівельних робіт не вдалось уникнути й труднощів. Ще в момент проектування серйозною перешкодою став болотистий ґрунт у місці, де мав постати театр. Для вирішення цієї проблеми С. Скарбек не пошкодував багаторічних дубів із власних маєтків під Миколаєвом. 16000 паль і сьогодні ефективно утримують фундамент будівлі від замокання та перекосів.

Першою виставою, поставленою на сцені театру, яка відбулася 27 квітня 1842 р. була комедія Александра Фредри Шлюби панянські . В 1861–1877 рр. тут відбувалися перші засідання Галицького сейму.

У 1940-1942 рр. проведено ґрунтовну реконструкцію театральної зали за проектом архітектора Вітольда Мінкевича, перебудовано вестибюль, фойє, технічно вдосконалено сцену. Під час цієї реконструкції з фойє усунено статую Станіслава Скарбека і виконано новий скульптурний декор стін. Тоді ж театр був обладнаний рухомою сценою.

Інтер'єри фойє та зали глядачів оформлені декоративними рельєфами (скульптори Маріан Внук, Яніна Райхер-Тодт 1940-1942). У 1997 р. на стіні фойє поміщений сучасний медальйон з портретним зображенням Станіслава Скарбека (автор Дмитро Крвавич).

Контакти

м. Львів, вул. Лесі Українки, 1.

Телефони:

+38 (032) 235-55-83 (каса)

+38 (032) 235-67-62 (адміністрація)

Камерна сцена (просп. Свободи, 26)

Пластична драма «Перетворення» у постановці Артема Вусика, побудована на психо-фізичній дії акторів. Вербальна складова у виставі відсутня. Натомість актори розмовляють з вами мовою своїх тіл

Поразки є частиною нашого життя. Але чи здатні ми підвестися та йти далі, зберігаючи своє бачення світу та людини у ньому. Більшість примикають до натовпу. Але ця вистава не про таких

Побачила сьогодні #8220 Катерину#8221 по-новому із постановкою Львівського академічного театру ім.Заньковецької. З негативними емоціями покинула стіни Тернопільського театру, від криків і піскотливих співів актрис страшенно розболілася голова, від такої вистави мої нерви спокійними залишитися не могли. Так, ліричні моменти сподобались. Але такого негативу я ще не несла з собою додому, йдучи із театру. Люди приходять відпочити, а тут актори скачуть і ричать на сцені (по-іншому описати не можу), ніби під дією наркотичних речовин. Правду кажучи #8211 жахливо, навіть в суть слів важко було вслухатися, ввесь час сиділа напружено і знервовано#8230 Не експериментуйте більше так. Не відлякуйте людей від МИСТЕЦТВА#8230

Новий оригінальний заклад харчування має з’явитися у Львові до Дня міста, яке відзначатиметься 3 травня. Співзасновниками, співвласниками, авторами рецептів і кухарями, працівниками і, напевно, великою частиною його клієнтів стануть мешканці львівського району Підзамче, де і буде розташовуватися кав’ярня.

Тур «7 стихій Закарпаття» + Долина нарцисів

Проживання

Апартаменти на площі Ринок, 20

Апартаменти на вулиці Братів Рогатинців, 7

Апартаменти на вулиці Веселій, 1

Велопроект

Велопроменад «Батяри на роверах»

Артпроект

Альбіна Ялоза: прояви по-той-бічності

Слідкувати

Источники: http://www.new-incity.com/ua/theatre/zankovecka.php?city=5category=4, http://stezhkamu.com/places/131_nacionalnyy_akademichnyy_dramatychnyy_teatr_imeni_marii_zankoveckoi, http://lviv-online.com/ua/events/theatre/afisha-teatr-im-mariji-zankovetskoji-repertuar/